7. чорні канікули

Попередні розділи: зміст

Знаєш такий анекдот: «в чорному-чорному місті, на чорній-чорній вулиці, у чорному-чорному домі...»? Правда, не пам’ятаю, в чому там гумор.

Зараз ми живемо приблизно в цьому анекдоті.

Попіл і сажа вкривають усе: поверхню води, волосся, шкіру, одяг, їжу, речі.

Та й не так багато тих речей залишилося. Опосум-діловод намагається внести стан нашого забезпечення у свій старий ноутбук. «Я старенький, комп’ютер старенький», — бурчить він, у десятий раз починаючи з першого рядка в Excel. Підрахунок ледь ворушиться, пальці Опосума (молодого хлопця, хоч він і кашляє та сутулиться, як стариган) прилипають до клавіатури, усе в чорній сажі. Опосум зупиняється, щоб відтерти хоча б кнопки із цифрами, але зрештою просто безпомічно та бездумно гладить ноутбук, а той скиглить вентилятором, як хвора тварина.