4. що вона бачить

Попередні розділи: зміст

В дитинстві С. страшенно не любила, коли тато показував їй зірки — особливо в яскраво-чорному небі Криму. «Бачиш оту, велику, подвійну? — питав він. — Добре бачиш?» С. бачила погано. Їй було соромно це визнавати — здавалося, що тато буде сердитись, або хвилюватися, або соромити її — неясно, чому саме, але на вимогливе «добре бачиш?» — вона непевно відповідала «так», тицькала пальцем кудись навмання.

Може, тому вона й не мріяла побачити ані північне сяйво, ані комети, не мріяла стати космонавткою: від неба було достатньо, що воно є (наприклад — яскраво-чорне кримське небо над диким пляжем, потім вже, після дитинства), а роздивлятися його було не варто.