1. що ми знаємо

Попередні розділи: зміст

Розділ 3: Клопоти та обов’язки

1. що ми знаємо

Ми знаємо, що цю жінку звуть Олександра — і що сама вона звикла називатися «Сашкою». Звісно, правильне українське скорочення мало б бути «Олеся», але вона виростала в місті, де панувала інша мова. Вона не сумує за втратою тієї мови — хоча б усі дитячі спогади й перетворилися тепер на німе кіно — але до названня «Сашка» надто звикла і зберегла його собі. Ми не знаємо, втім, чи вона про це пам’ятає — тепер, коли й усі інші мови втрачено, час зупинився, і Харків розпався на острови — тож, для нейтральності називатимемо її однією літерою: «С.».

Ми знаємо, що С. не розмовляє — і не реагує на слова, коли до неї хтось звертається. Ми не можемо знати, втім, чи вона їх не розуміє, а чи то навіть не чує, відокремлена від усіх слів просторово-часовими аномаліями або невидимим туманом. Ми й уявити не можемо, що в неї замість слів — хоча знаємо, що час від часу вона сидить, розкривши книжку, ніби чесно сподівається пригадати, що воно було таке: ця мова, ці речення — часто в книжках, які вона сама ж і редагувала.