3. ще такий кадр

Попередні глави: зміст

Колись ми працювали над репортажем про старі залізничні станції — не пам’ятаю вже, з якої нагоди, не надто про це думав; моя справа — зробити виразні знимки. Але виїхали удосвіта в неочікувано холодний ранок, і в щілястому редакційному бусику мені миттєво й страшенно продуло шию. Через це я, мабуть, зробив жахливу роботу: щоб гарно фотографувати залізницю, фотографу треба бути рухливим і гнучким, шукати нові ракурси, лягати на рейки, а я почувався задерев'янілим і міг тільки обережно підіймати камеру до обличчя, намагаючись не ворушити головою.

Саме так я почуваюсь, ставши деревом, на ранок після великого вітру. Те, що я можу роздивитися (і що, за звичкою, намагаюсь обрамити в кадр) ще більше обмежено, ніж у попередні дні. Тільки краєм зору — сказав би «краєм ока», але я не знаю, чим дивиться дерево — бачу де чиїсь гілки, не мої, далі по вулиці, обірвали дроти.

Це тільки початок глави. Підпишіться у блоці нижче, щоб читати далі.